Піко Айєр: Мистецтво спокою

Я все життя мандрую. Коли я був малим, моя сім'я вирішила, що дешевше відправити мене вчитися в школу-інтернат в Англії, ніж в найкращу школу навпроти мого батьківського дому в Каліфорнії. Тому відколи мені виповнилось 9 років, кілька разів на рік я літав сам над Північним полюсом просто, щоб піти до школи. І, звісно ж, що більше я літав, то більше це любив, і тому через тиждень після того, як закінчив школу, я почав прибирати столики в кав'ярні, щоб мати змогу провести кожен сезон мого 18-ліття на іншому континенті. І тоді в мене не було іншого виходу, як стати мандрівним письменником, щоб поєднувати роботу з задоволенням. Я відчув, що якщо вам пощастило і ви маєте змогу оглядати тибетські храми в мерехтінні свічок чи гуляти набережною Гавани, насолоджуючись музикою, то ви можете передати ці звуки, глибінь небес і зблиск блакитного океану своїм друзям удома, а ще додати трохи чарів і ясності до свого життя. От тільки коли мандруєш, треба повсякчас пам'ятати, що жодне місце не виглядає чарівно, якщо людина не хоче цих чарів бачити. Завезіть сердитого буркотуна в Гімалаї, і він почне нарікати на несмачну їжу. І я виявив, що найкращий спосіб стати уважнішим і більше цінувати світ - це, як не дивно, зупинитись і нікуди не рухатись. Звісно, спокій дає нам те, чого ми всі так прагнемо і потребуємо, живучи в шаленому ритмі - перепочинок. Але, крім того, це виявився єдиний спосіб, за допомогою якого я зміг перебрати подумки свій досвід, збагнути майбутнє та розібратися в минулому. І на мій превеликий подив, я виявив, що зупинятись так само цікаво, як мандрувати в Тибет чи на Кубу. Коли я кажу "зупинятись", то не маю на увазі щось страшніше за те, щоб виділити кілька хвилин щодня чи кілька днів раз на пару місяців, чи навіть, як дехто робить, кілька років у житті, і просто спокійно посидіти, щоб розібратися, що найбільше вас зворушує, щоб пригадати, що робить вас насправді щасливим, і щоб пам'ятати, що інколи заробляння на життя і сам плин нашого життя рухаються у протилежних напрямах.